Піп Іван, Чорна Гора, Попіван. Напевно, немає в Карпатах цікавішої, загадковішої, знанішої за кордоном, і водночас найбільш віддаленої від автошляхів гори. Її висота 2028 метрів над рівнем моря. Це третя за висотою вершина України, яка поступається тільки Говерлі (2061 метрів) і ще одній горі Чорногірського хребта зі своєрідною румунською назвою Бребенескул (2036 метрів). Споруда старої польської метеорологічної обсерваторії, що розташована на Чорній Горі, десятки років приваблює сюди туристів. Наприкінці 1930-х років обсерваторією керував уродженець села Микуличин (нині Яремчанської міськради) Владислав Мідович, який разом з дружиною і малим сином майже постійно проживав на Попівані. Як відзначали сучасники, він був фанатиком своєї професійної справи, тож проміняв затишну сільську оселю на захмарну обсерваторію, що знаходилась в надзвичайно суворих кліматичних умовах. На той час за своєю значимістю обсерваторія на Попівані була на другому місці в Европі після французької у Піренеях і на шостому місці у світ

   Був у Вилковому старовинний цвинтар старообрядців. Кожен метр там був заповнений. У кожному разі, весняні повені ніколи його не чіпали. Можливо, власне з тієї причини місцева влада у кінці вісімдесятих „розчистила” кладовище та побудувала на його місці дитячий садок. Так практично необжитий садок простояв зиму, а навесні несподівано пішов під „велику воду”. Сліду по ньому не залишилося, слово честі, неначе був тут Бермудський трикутник.

   На Заході сьогодні греблю гати прихильників екстремального туризму, навіть дуже небезпечного для життя. Чому б не розкрутити „бренд Чорнобиля”, як розкручують дайвінґ або стрибки зі скель і хмародерів? Під це можна підігнати відповідну символіку, комп’ютерні ігри на кшталт Fallout чи Half Life. Якщо люди платять божевільні гроші за політ у космос, подорож до Антарктиди або поїдання отруйної риби фуґу, чому б їм не платити менші гроші за набагато гостріші пригоди в ролі сталкера в пенетрованій радіяційними променями зоні, не поблукати мертвим містом, не ризикнути поїсти заражених грибків і ягід?

   Віддати Крим – це найменше, що ми могли зробити за Голодомор в Україні, за наше кляте совєтське минуле, за те, що «західняки» ледве не повністю пішли на сибірські табори. І не треба рахуватися, що, мовляв, вина обопільна, що Берія і Сталін взагалі не росіяни, що хтось щось нам винний. Широка російська душа мусить бути вище такого дріб’язку. Країна від Балтіки до Китаю, одна восьма частина суші, не мусить жидитися й жлобитися. Сухумі, Гагри, Піцунда, Батумі – хай це забирає Грузія. Треба сплачувати рахунки. В Крим і так пустять, без візи. І грузини пустять, якщо не будемо відривати з кров’ю Абхазію та Південну Осетію. Треба просто купатися та загоряти. А не роздавати російські паспорти.

   у Німеччині, як визначають спеціялісти сільського туризму, приблизно половина селян займається прийомом туристів як невеличким підсобним бізнесом і має з того так звані „кишенькові гроші”. Для другої ж половини господарів це справжня комерційна діяльність і основне джерело прибутків. Розвиток сучасного світу, в якому ми з вами живемо, спрямований на ґлобалізацію, незважаючи на те, подобається це нам чи ні. Це – реалії. І нам не залишається нічого іншого, як виживати. Зворотне явище – етнізація, від грецького слова „етнос” – народ. Це самозахисний механізм виживання народу, нації, населеного пункту, групи людей та, як на мене, й окремої людини.

   Отак обміркувавши події минулого дня, розуміємо, що до Вилкового нам шлях закрито. Прикордонники нас не пропустять, а шукати об’їзні путі ми не станемо, бо вже зрозуміли – без «допуску» знаходитися в прикордонній зоні неможна. Ми – представники спільноти «совєтський народ» – законослухняні… Ми їдемо додому. Ми не побачили знаменитих каналів, хоча таки й побували у Вилковому. Закони країни, в якій ми жили, зробили цей край негостинним для туристів. Більше ніколи у житті в мене не було можливості відвідати Вилкове та побачити канали.

   Ще під час літньої сесії група студентів-істориків захопилася ідеєю здійснити піший похід славетними шляхами української минувшини. І першим було обрано похід саме по Холодному Яру (Черкаська область). Ця місцевість дійсно цікава своїми історичними місцями, унікальною рослинністю та незабутніми краєвидами. Чого вартий, наприклад, 1000-літний дуб, названий на честь Максима Залізняка? Побачити його – значить доторкнутися до глибин історії, побути біля живого свідка подій 1000-літньої давності! Заради цього варто пройти не один десяток кілометрів. Але про все по черзі...

   Львів втратив свою цнотливість, незвичність та несхожість. А головне – Львів забув свою мову. Саме мову. Суржик просто різав слух. Москальські жарти просто валили з ніг. Більшість публіки була руськоязичною. Від львівської мови залишився хіба малесенький акцент. Львів’яни забули про себе. Ввечері напроти Львівської опери в якійсь кав’ярні місцеві гастролери горлали пісні про „Владімірскій централ”, а трошки далі – щось „о любві”. Ближче до Старої Ратуші, коло пам’ятника Іванові Підкові, у затишній кнайпі публіка співала з перепою „Гуцулку Ксеню”. А на Ринковій площі зібрався гурт молодих людей з гітарою, скрипкою, бубном і баяном та заспівав власно створені пісні рідною мовою. Саме ці пісні було приємно слухати, бо в них є сенс життя, любов до природи та кохання до коханих.

   Мабуть, і не варто було б списи ламати, сперечатися, заперечувати – чого-чого, а слів за чотирнадцять років сказано багато, якби не один цікавий факт. У Кам’янському (Дніпродзержинську) відкрито туристичний маршрут “По брєжнєвским мєстам” – своєрідне паломництво чи щось на кшталт того. Й оце, на мою думку, чітко висвітлює, хто ж насправді у незалежній Україні “прийшов до влади” і що це за “незалежність”, якщо ми й досі не господарі у власній країні. А при владі саме ті і залишилися. Ті, хто під “пильним керівництвом” “дарагова і любімава” Леоніда Ілліча винищували “інакомишлення”, кидали до таборів нашу свідому інтеліґенцію, паплюжили нашу культуру, руйнували традиції, нехтували мовою, обдурювали, грабували, лицемірили.

   – Пора наситится Майоркою, – вважає Ліховий, – і розвивати музейний туризм в Україні. Ось приходить до Канева теплохід: понад 200 іноземних туристів. Вони, як діти, захоплені нашими краєвидами, знімають на відеокамери, хоча на віку набачилися чимало. Круїз влаштовує американська фірма, в якій працюють серби. Фірма орендує український теплохід, возить по Дніпру данців, швайцарців. Обов’язково піднімаються на Тарасову гору …